Менше шести місяців лишилося до першого офіційного старту у новому спринтерському форматі. Цей забіг відбудеться 4 жовтня 2018 у рамках фіналу Кубку світу з орієнтування, що пройде у Празі, Чехія.
Новий формат спринту складається із кваліфікаційного забігу, за яким слідують три раунди на вибування (чвертьфінал, півфінал та фінал).
Такий формат спринтерської гонки буде доповнювати індивідуальні спринтерські забіги та змішану спринтерську естафету у програмі Чемпіонату світу з орієнтування, починаючи з 2020 року. Ви можете дізнатися більше про концепцію цих змагань за тут (англ.).
Минулого січня один з тестових забігів відбувся у Берга, Іспанія у рамках збору MOC Camp, організованого Park World Tour Italy.
Ми попросили Єлену Рус (Elena Roos) та Джонаса Лендерсона (Jonas Leandersson) поділитися їх враженням після цього старту. У другій частині цієї статі ви ознайомитесь з поглядом Даніеля Лейбанджгута (Daniel Leibundgut), керівника проекту IOF World Orienteering Championships / Senior Event Adviser. (Примітки перекладача далі по тексту виділені курсивом і взяті у дужки)
Нокаут спринт є єдиним видом орієнтування, що пропонує очну індивідуальну гонку в орієнтуванні бігом. Які ваші загальні враження від цього формату спринту після тестового забігу? Що вам сподобалось, а що не сподобалось стосовно цього формату?
Єлена Рус: Мені дійсно сподобалось! Ми тестували цей формат на зборі MOC Camp і останній рік у Швейцарії. Мені подобається очна боротьба, як наприклад, перший етап естафети… Не всі це люблять!
Я вважаю, у змаганнях такого типу деякі спортсмени можуть показати кращі результати, ніж вони могли б досягти в заочній гонці, оскільки вони можуть отримати перевагу (технічну та фізичну), працюючи у одному забігу з сильнішими спортсменами. А іноді, сильні індивідуальні спортсмени можуть програти, оскільки їм доводиться працювати протягом всієї дистанції, а потім у кінці хтось бере і обходить їх. Мабуть це можна віднести до недоліків формату. З іншої сторони, це гарний спосіб зробити змагання більш доступними і дати шанс на перемогу ширшому колу атлетів.
Джонас Лендерсон: Це цікавий формат, і я думаю це вдалий вибір як на нову дисципліну для спринтерського Кубку Світу, оскільки ми вже випробували його (нокаут на NORT) (Nordic Orienteering Tour). Очна боротьба є особливим форматом, а тим більше у спринті, таке поєднання кидає нові виклики. Ти маєш постійно оцінювати своє положення і бути готовим фінішувати у топ 2 (або 3). Мені це подобається, але тут дуже важливо забезпечити максимальну чесність.
Нокаут спринт складається з кваліфікаційного раунду, чвертьфіналів, півфіналів та фіналу. Це означає 4 різних дистанції в той самий день. Не забагато як для одного дня змагань? Чи не створює це нових складнощів атлетам?
ЄР: Під час MOC Camp я не помітила особливих складнощів. Раунди доволі короткі, лише 6-8 хвилин. Тому, я думаю, ми достатньо підготовані щоб гарно подолати звичний спринт, близько 13 хв на кваліфікації, і потім ще три рази по 8 хвилин. Однак, з впевненістю можу сказати, що оптимізація відновлення між раундами – ось новий виклик для нас.
ДЛ: При такому маленькому часі переможця як 6-8 хвилин, я думаю все ще в порядку. Але нова задача – це планування часу між забігами. Поповнення енергії (харчування), відпочинок, переміщення, розминка і таке інше – це все тепер дійсно треба планувати.
Цей формат гонки вимагає такого самого рівня підготовки, як і “звичайний” спринт? Чи може атлетам слід підходити до нього якось інакше?
ЄР: Я думаю такого самого. Як спринтерська естафета та індивідуальний спринт, так і нокаут спринт вимагають якісної підготовки. На сам кінець ви хочете знати про місцевість змагань так багато, скільки можливо. Але у цих змаганнях постійний контакт із суперниками робить вирішальною ще й тактичну підготовку.
ДЛ: Я вважаю, що перезавантажити розум перед наступним стартом це справжня задача. Це довгий день і ти маєш бути зосередженим протягом усіх забігів. Під час змагань у звичайному спринті з кваліфікацією і фіналом в той самий день, здатність переналаштуватися на фінал також є ключовою, але нокаут формат виносить її на ще вищий рівень.
Давайте поговоримо про розсіювання. Якщо розглядати три типи розсіювання (без розсіювання, “модель за вибором шляху” (мається на увазі класичне розсіювання розвилкою) і метелик/фі-петля), які переваги і недоліки кожного з них ви могли б виділити?
ЄР: На MOC camp ми застосовували усі три типи розсіювання: фі-петля для чвертьфіналу, “за вибором” у півфіналі та “без розсіювання” у фіналі.
Фі-петля це найбільш звичний тип розсіювання. Перевага – всі проходять однакову дистанцію. Недолік – у залежності від того з ким ви проходите фі-петлю, може вирішитися чи пройдете ви у наступний раунд змагань. Це трохи не чесно.
Недоліком розсіювання “за вибором” є те, що не для всіх дистанція виглядає однаково. Коли ви біжите самі, а інші 5 спортсменів проходять ту саму дистанцію разом, це теж не чесно. Перевага – кожен вибирає власний шлях самостійно. Лише від вас залежить чи оберете ви найкоротший варіант. Для мене це було цікаво і мені сподобалось!
При відсутності розсіювання всі учасники проходять однакову дистанцію одночасно з суперниками. Це чесно. Недолік – забагато роботи лише на швидкість, переможців визначає фінішний спурт. Це більше нагадує змагання зі звичайного бігу, ніж з орієнтування.
Взагалі то на MOC Camp усі три методи розсіювання працювали класно. І навіть “без розсіювання”, хоча я досить скептично до нього ставилася. Дійсно хороша місцевість із хорошими варіантами вибору шляху дозволяє розділити групу спортсменів і без розсіювання. Я вважаю що фі-петля – найпростіший і найбільш зрозумілий метод розсіювання, як для спортсменів, так і для глядачів.
Особисто я хотіла би щоб система розсіювання була різною для чвертьфіналу півфіналу і фіналу, так як це було зроблено на MOC Camp. Наприклад, “фі-петля” для чвертьфіналів, “за вибором” для півфіналів і “без розсіювання” у фіналі.
ДЛ: Я вважаю що “без розсіювання” найбільш чесний і найбільш вдалий варіант розсіювання для такої дисципліни. Мій досвід показує що на хорошій дистанції без розсіювання, спортсмени викладаються навіть більше ніж на дистанції з розсіюванням, тому що вони думають що треба “щось робити” лише тому що тут нема розсіювання. При двох або трьох варіантах шляху на кожному перегоні протягом гонки можуть трапитись дуже цікаві речі. І звісно ж це найбільш справедливо коли усі спортсмени одночасно проходять одну й ту саму дистанцію.
Модель розсіювання “за вибором”, на мою думку, не здатна привнести нічого нового у орієнтування. Глядачам важко спостерігати за такими змаганнями і я схиляюсь до думки (після тестування на MOC), що результат у цьому випадку більше залежить від удачі, ніж від майстерно вибраного варіанту руху. Безперечно, спортсмени мають працювати на таких дистанціях щоб відточити свої вміння вибору оптимального шляху, але я не люблю це відчуття, коли ти думаєш “о, сьогодні мені пощастило вибрати правильний варіант”. Я думаю, це відчуття виникло у мене тому що під час MOC довелося вибирати скоріше між трьома різними дистанціями, ніж між трьома варіантами шляху. Порівняння таких варіантів вимагає більшого часу, і тому потім ти дивишся на них і думаєш що це було скоріше невдачею ніж виваженим рішенням.
Думаю, “фі-петля” може іноді бути доречною, але цей метод не такий чесний як дистанції “без розсіювання”. Тут також присутній “фактор удачі”, тобто хто потрапив у яку з петель. Якщо в одній з груп спортсмени швидші, то дехто може протягнутися за ними і вийти в півфінал, просто тримаючись у хвості групи. Також спортсмени можуть бути в різних умовах щодо вибору шляху руху на вході у петлю. Те яка петля є для вас першою може впливати на вибір шляху. Це може бути трохи не чесно коли обидві петлі мають схожий початок. Частина учасників мають приймати рішення коли усі вони разом, незалежно від того чи це перша для них петля чи друга (я не розумію про що це він…). Це просто деякі думки після проходження фі-петлі у чвертьфіналі на MOC camp.
Перші офіційні змагання (за формулою нокаут спринт) відбудуться на початку жовтня на фіналі кубку світу в Празі, Чехія. На вашу думку, над чим слід попрацювати, що змінити (зі сторони організаторів), при підготовці до цих змагань?
ЄР: Необхідно однозначно визначитись із типом розсіювання, а потім підготувати хороші дистанції, на яких це розсіювання буде гармоніювати з особливостями місцевості, тому що не кожен тип розсіювання підходить для будь-якої місцевості.
ДЛ: Слід попрацювати над правилами відбору. На мою думку, 2 місця для “удачливих невдах” це більш чесно, ніж зараз. Із 5 забігів у чвертьфіналах треба вибрати по 2 найшвидших спортсмени, плюс 2 “удачливих невдахи”, всього 12 учасників проходять у півфінал. Півфінал має 2 забіги замість трьох, із яких проходять до фіналу по 2 найшвидших спортсмена, плюс 2 “удачливих невдахи”.
Я надаю перевагу дистанціям без розсіювання і хотів би щоб вони були стандартом для чвертьфіналів, півфіналів і фіналу. Організаторам слід зосередитись на плануванні якісних дистанцій з 2-3 варіантами руху на кожному перегоні, а не над примусовим розсіюванням. Я думаю це буде більш справедливо по відношенню до всіх учасників і стимулюватиме їх до активніших дій, бо їм доведеться вибирати шлях руху із розрахунку на те, що сам він приведе їх до топ 2 у цьому забігу.
Карти
Чоловічий чвертьфінал A | Чоловічий чвертьфінал B (фі-петля)
Жіночий чвертьфінал A | Жіночій чвертьфінал B (фі-петля)
Чоловічий півфінал A | Чоловічий півфінал B | Чоловічий півфінал C (“за вибором”)
Жіночий півфінал A | Жіночий півфінал B | Жіночий півфінал C (“за вибором”)
Чоловічий фінал | Жіночий фінал (без розсіювання)
3rd Sprint format testing – оригінальна стаття на orienteering.org (англ.)
Редакція O-news UA люб’язно погодилась задати запитання, на які раніше відповідали Єлена Рус та Джонас Лендерсон, провідним спортсменам учасникам нокаут спринту у рамках Кубку Столиці. Таким чином, своїми враженнями і досвідом участі в нокаут спринті поділились Олени Федорова, Тарас Рачук і Стас Паляниця.